Старобългарски речник
трѣꙁвт сѧ 
трѣꙁвт сѧ -трѣꙁвлѭ сѧ -трѣꙁвш сѧ несв трѣꙁвѧ сѧ помꙑшл҄ень Трезва мисъл, непорочна мисъл ꙇ дажд намъ не бьдѧщеѭ мꙑслѭ. ꙇ трѣꙁвѧщемь сѧ помꙑшленемь ... нъ въꙁдвгн нꙑ на ... мⷧтвꙑ СЕ 38а 8—9 Изч СЕ Нвб Вж. при трѣꙁвъ