Старобългарски речник
пѫна 
пѫна -ꙑ ж 1. Бездна, дълбочина, яма [образно] въвръженѹ же бꙑвъшꙋ добьюмѹ сповѣдꙿнкѹ хсовѹ сак҄ѹ. въ съмрьтънѫѭ пѫнѫ. прѣбꙑстъ цѣлъ. не прмъ нкакогож(е) ꙁъла С 193.23 то како мꙙ вьмѣст сѣнь авраꙿмьꙗ. агг҄елъ рее. мꙿже страннолюбю мѣаше пѫнѫ С 250.14 нъ пон҄еже не слѣдма стъ прѣмѫдростьнаꙗ пѫна. сьде м нꙑнꙗ слѹхъ подадте мол҄ѫ. ꙗкоже похвалт мѫжꙙ прѣславьнꙑ С 533.25 2. Открито море, морска бездна ꙇ же аще скандалсаетъ едного отъ малꙑхъ схъ вѣрѹѭщхъ въ мѧ. ѹнѣе емѹ естъ да обѣсѧтъ жръновъ на вꙑ его осьльскꙑ. ꙇ потопѧтъ і въ пѫнѣ морьстѣ М Мт 18.6 ЗI ЗП вьсѣдъ въ корабь.  малꙑ въ пѫнѫ отъплѹвъ. нѣ отъ кого сѫпротвовѣтрꙗ въꙁврат сꙙ съ многоѭ бѣдоѭ въ аскалонъ С 294.1 воле же не могѫште до коньнꙑ болѣꙁн сътрьпѣт. вь срѣдѫ страданꙗ отъвръгошꙙ сꙙ. ꙗкоже трѹждаѭшт сꙙ въ пѫнѣ.  брѣмена ꙗже мѣахѫ трьпѣнꙗ погѹбшꙙ С 85.26 ꙗко цѣсар ѹбо одръжмѹ пеалм мѣньꙗ.  многам тѫгам обьѧтѹ. ꙗкоже въ пѫнѣ сꙑ. такоже вьсѣм раꙁлнам влънам ѹкрѣпьꙗтъ сꙙ.  многꙑ пртваратъ грѣхꙑ С 492.12 Изч М З ЗП С Гр πέλαγος τῆς παγίδος βόρβορος Нвб пъчина остар ВА