Старобългарски речник
прокѹда 
прокѹда -ꙑ ж 1. Гибел, пагуба мꙑ же ѹбѣжмъ вьꙁлюбьн. дѹш прокѹдьнꙑхъ страст схъ. бѣжмъ кꙑенꙗ гоже дѣлꙗ прьво сьпаде. старѣшна беспльтънꙑхъ. бѣжмъ ꙁавст. аште  ньсоже дѣл҄ѣ. нъ творꙙштѹѹмѹ прокѹда бꙑватꙿ С 340.10 2. Осквернение, позор враѹ вьсемогꙑ. цѣл многꙑ отъ дꙗвола прімꙿшѫ ранꙑ. острѹж м дѹшꙙ грѣховънꙑѧ пѣготꙑ. ꙗкоже острѹга вѣрнааго пѣготва прокѹдѫ тѣлес С 392.16 Изч С Гр φϑόρος κηλίς Нвб прокуда ОА ВА НТ Дюв НГер ЕтМл БТР АР ДА