Старобългарски речник
пргласт 
пргласт -прглашѫ -пргласш св Повикам, призова, извикам някого ѹꙁьрѣвъ же ѭ съ прглас  рее е М Лк 13.12 З А рее да пргласѧтъ емѹ рабꙑ тꙑ М Лк 19.15 З А ꙇ егда бꙑстъ день прглас ѹенкꙑ своѩ М Лк 6.13 З  сѣдъ прігласі оба на десѧте А Мк 9.35 прглас женха архтрклнъ М Йо 2.9 З А ꙇд прглас мѫжа своего ꙇ прд сѣмо З Йо 4.16А ꙇ прглашь і рее емѹ З Лк 16.2  се рекьш де  пргласі маріѭ сестрѫ своѭ А Йо 11.28  ставъ съ прглас ѣ  рее А Мт 20.32 Изч М З А Гр φωνέω προσφωνέω прігласіт пргласіт Вж. при прглашат Нвб