Старобългарски речник
опѹстт 
опѹстт -опѹщѫ -опѹстш св Опустоша, направя нещо да запустее доколѣ гі гнѣваеші сѩ въ конець. раждежетъ сѩ ѣко огнь ръвеніе твое. пролѣі гнѣвъ твоі на ѩꙁꙑкꙑ не ꙁнаѭштѩ тебе.  на цѣства ѣже імені твоего не прꙁꙑвашѩ. ѣко поѣсѩ іѣкова і мѣсто его опѹстшѩ СП 78.7 свꙙт же ... вьꙁьрѣвъше на небо рѣшꙙ. раскопавꙑ огн҄емъ градъ содомескъ.  опѹствꙑ.  нꙑн҄ѣ посьл҄ помошть твоѭ С 180.11 Изч СП С Гр ἐρημόω Нвб опустя ’опустоша’ диал НТ НГер ДА