Старобългарски речник
наложт 
наложт -наложѫ -наложш св 1. Наслагам, натрупам то слꙑшавъ ꙁлѣꙁъ  аб налож крадѫ велкѫ.  лѣвѫѭ своѭ рѫкѫ въꙁлож на огн҄ь С 516.13 Натоваря [животно]. томѹ же отъшъдъшѹ. прде ловѣкъ нѣкто неꙁнамъ съпроста къ старьцѹ мѣѧ осьлꙙ многъ благꙑн҄ь наложено С 291.5 2. Наложа, поставя [вериги, окови] повелѣ же аб комсъ. вергꙑ мѹ наложвъше на вꙑѭ. прѣдат  дьвѣва вонома С 223.23 слꙑшавъ же то кнꙙꙁъ повелѣ въсадіт ꙗ въ темнцѫ.  вергꙑ наложіт ма на вꙑѭ.  на рѫцѣ  на ноꙁѣ С 181.23 ꙁатворта  вь темнц съ вьсѣкоѭ скръбьѭ.  вергꙑ наложта на вꙑѭ мѹ С 195.22 Образно. юда црь моі. моавъ конобъ ѹпъваньѣ моего. на дѹмѣѭ наложѫ сапогъ моі. мнѣ іноплеменъніці покорішѩ сѩ СП 107.10 Изч СП С Гр ἀνάπτω φορτόω περιβάλλω ἐκτείνω [вар. ἐπιβάλλω] наложіт Нвб наложа ОА ВА АК НТ Дюв НГер ЕтМл БТР АР ДА